Узагальнення судової практики застосування положень Кримінально процесуального кодексу України щодо окремих слідчих (розшукових)дій та заходів забезпечення кримінального провадження в Іллінецькому районному суді Вінницької області.

     Станом на 31 липня 2013 року з моменту набрання чинності КПК України – з 20 листопада 2012 року в провадженні Іллінецького районного суду Вінницької області перебували 152 клопотання з них :

-         про тимчасовий доступ до речей та документів – 88, з яких задоволено – 87, залишено без розгляду – 1;

-         про арешт майна -1,  в задоволенні якого відмовлено;

-         про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання – 42, які задоволено;

-         про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту - 1; задоволено 1;

-         про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою – 3, які задоволені;

-         про зміну запобіжного заходу – 1, яке задоволено;

-         про обшук -7, які задоволені;

    З проведеного узагальнення вбачається, що найбільша кількість рішень слідчих суддів у сфері застосування заходів забезпечення кримінального провадження   стосується клопотань органів досудового розслідування про тимчасовий доступ до речей та документів, яких надійшло до суду – 88.

    Відповідно до ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі та документи, можливості ознайомитись з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх.

      Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді.

      Оскільки дане питання чітко врегульовано нормами КПК України проблемних та спірних питань при розгляді даних клопотань у слідчих суддів не виникало.     

       Чинним КПК  до повноважень слідчого судді в порядку забезпечення кримінального провадження віднесено вирішення клопотань органів досудового розслідування про арешт майна.

     Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно – небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим кодексом порядку.

        Метою застосування арешту є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам’ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

     Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 КПК, може повернути його прокурору , цивільному позивачу  для усунення недоліків , про, що постановляє ухвалу.

    Іллінецьким районним судом протягом вказаного періоду розглянуто одне клопотання про арешт майна.

       Так, ст. слідчий Іллінецького РВ УМВС України  в Вінницькій області звернувся до суду із клопотання про  арешт майна – грошових коштів ТВК «Брекол», з метою заборони для особи, на кошти якої накладено арешт, або іншої особи у володінні якої можуть перебувати вказані кошти, розпоряджатися ними та використовувати їх, а також можливості подальшого відчуження даних грошових коштів. Слідчий суддя 19 квітня 2013 року виніс ухвалу, якою відмовив слідчому у задоволенні його клопотання, так як за змістом ст. 98 КПК України, дані кошти є речовим доказом, який в силу ст. 100 КПК України, повинен бути повернений володільцю.

     Чинний КПК відносить проведення обшуку до слідчих (розшукових дій), таким чином обшук не є заходом забезпечення кримінального провадження. Відповідно до ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

      За вказаний період на розгляді перебувало сім клопотань про проведення обшуку, які задоволені.

     З огляду на невелику кількість клопотань даної категорії, проблемних чи спірних  питань при розгляді, як зазначають слідчі судді , в них не виникало.

        Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються у вчинення кримінальних правопорушень. Запобіжними заходами є :

1.     особисте зобов’язання;

2.     особиста порука;

3.     застава;

4.     домашній арешт;

5.     тримання під вартою.

         Переважна кількість рішень слідчих суддів у сфері застосування запобіжних заходів стосувалась обрання запобіжних заходів у виді особистого зобов’язання.

Особисте зобов’язання, полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання, виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов’язки.

         Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов’язки та роз’яснюється, що у разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

     Контроль за виконанням особистого зобов’язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду – прокурор.

     За результатами застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання, слідчі судді покладали на підозрюваних зобов’язання, передбачені лише ст. 194 КПК України, найпоширенішими з яких є прибуття до слідчого за першою вимогою, не відлучатися із населеного пункту, в якому підозрюваний зареєстрований, без дозволу слідчого, прокурора або суду та повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

    Наприклад, слідчим Іллінецького РВ УМВС у Вінницькій області було подано клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання відносно Зозулі В.П., так як підозрюваний у вчинені злочину передбаченого  ч 1 ст. 125 КК України не одружений та проживає один. А також не має постійного місця роботи тому є підстави вважати, що він може переховуватись від органів досудового слідства або суду чи вчинити інше кримінальне правопорушення.

     Слідчий суддя ухвалою від 26 червня 2013 року задоволив клопотання слідчого застосувавши відносно підозрюваного запобіжний захід у виді особистого зобов’язання, з покладенням на нього обов’язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

     Також прикладом є, клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання відносно Гульчака П.О., яке було надіслано слідчим Іллінецького РВ УМВС у Вінницькій області, так, як в діях підозрюваного вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, вина Гульчака П.О.  повністю підтверджується зібраними в кримінальному проваджені доказами.

      Зважаючи на те, що Гульчак П.О. був раніше засуджений за ч. 2 ст. 121 КК України  до 8 років 6 місяців позбавлення волі та умовно-достроково звільнений на 1 рік 7 місяців 12 днів на шлях виправлення не став , а вчинив новий злочин за  ч. 1 ст. 125 КК України, слідчий вказує, що під час досудового слідства встановлено наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КПК України запобігання спробам переховуватися від досудового розлідування та/або суду.

    Слідчим суддею 12 травня 2013 року винесено ухвалу задоволити клопотання слідчого Іллінецького РВ УМВС у Вінницькій області, застосувати щодо Гульчака П.О. запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання та покласти на нього обов’язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

       Домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або в певний період доби може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

     Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання під домашнім арештом може бути продовженим за клопотання прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим ( ст. 181 КПК України).

      За звітний період в Іллінецькому районному суді розглядалося одне клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

      Так, 11 червня 2013 року слідчим суддею винесено ухвалу про застосування відносно підозрюваного Особа_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком два місяці, та покладено на підозрюваного обов’язки передбачені ч. 5 ст.194 КПК України.

    Так, як Особа_1 порушував умови обраного відносно нього запобіжного заходу та  ухилявся від виконання обов’язків покладених на  нього судом ухвалою слідчого судді  від 03 липня 2013 року відносно нього було змінено запобіжний  захід з домашнього арешту на  тримання  під вартою строком  на  60 днів, а  покладені  на  нього обов’язки скасовано.

          Чинний кримінально процесуальний закон визначає тримання під вартою, як винятковий запобіжний захід, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України (ст. 183 КПК України).

Як видно зі статистичних даних за досліджений період Іллінецьким районним судом  Вінницької області  було розглянуто та  за  результатами  розгляду  задоволено три  клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу  у  виді  тримання  під вартою.

Відповідно  до ч. 3  ст. 183  КПК  України  слідчий суддя, суд  при постановленні ухвали  про застосування запобіжного заходу у виді  тримання  під вартою зобов’язаний визначити  розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим  обов’язків, передбачених цим  Кодексом.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов’язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Так, при  розгляді  клопотання  про  обрання  запобіжного заходу у  виді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні  кримінального правопорушення  передбаченого ч. 2  ст. 307 КК  України  Особа_2 судом  було визначено розмір застави, яка  може  бути внесена, проте  не  визначено, які  обов’язки слід покладати на Особа_2 у випадку внесення застави та  наслідки їх невиконання, оскільки в своєму  клопотанні  слідчий  не  визначив та  не  обґрунтував таких обов’язків у випадку застосування  їх судом, відповідно  в судовому  засіданні  прокурор не довів необхідності їх  застосування з метою запобігання ризикам наведеним в ст. 177 КПК  України у  випадку внесення застави обвинуваченим чи іншою особою.

Такі неточності  потягли  за  собою звернення до суду начальника Вінницької установи виконання покарань з листом про уточнення обов’язків Особа_2 у разі внесення застави та винесення судом  відповідної ухвали.