Узагальнення судової практики застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок.

Узагальнення судової практики застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок.

Громадяни можуть мати на праві приватної власності жилі будинки.  Різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Правове регулювання спорів про право власності на жилий будинок здійснюється цивільним кодексом України (глава 28, розділ І, книга третя), Постановами Пленуму Верховного суду України, Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого  суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема, Постанова №6 від 30.03.2012р.  «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» та іншими нормативними актами.

Під жилим будинком розуміється будівля капітального типу, призначена для постійного проживання громадян. Жилий будинок нерозривно пов'язаний із землею та іншим нерухомим майном і тому право приватної власності на жилий будинок включає додаткові будівлі як складники одного об'єкта.

 Підстави виникнення права приватної власності на жилий будинок різноманітні. До них належать придбання за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, а також за спадкуванням та будівництво.

Право власності на жилий будинок, побудований у встановленому порядку на відведеній громадянинові земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з моменту його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Самовільне будівництво не породжує права приватної власності на жилий будинок.

Самовільним вважається будівництво у випадках: відсутності відповідного дозволу про виділення земельної ділянки; відсутності належного проекту; істотних відхилень від проекту; грубого порушення основних будівельних норм і правил. Стосовно будинку з наведеними порушеннями неможливо здійснення цивільно-правових угод.

Згідно ст.392 цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на жилий будинок. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з заявою про визнання права власності, яка матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у такому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач, адже така заява розглядатиметься в порядку окремого провадження (справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення - ст. 256 - 259 ЦПК), сторонами у справі виступатимуть заявник (власник майна) та інші заінтересовані особи. На жаль, в цивільно-процесуальному кодексі не визначено коло осіб, які можуть виступати заінтересованими особами у таких справах, що викликає проблеми у практиці вирішення таких спорів. У разі, якщо заінтересована особа заявляє про порушення спору про право, суддя залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (п. 6 ст. 235 ЦПК України). Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" N 5 від 31.03.95 факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку.

За період 2012 року у провадженні Іллінецького районного суду перебувало 1000 цивільних справ, з яких 144 складають справи, що стосуються права приватної власності на жилий будинок.

Найбільшу категорію справ даної категорії становлять справи за позовами про встановлення права власності на жилий будинок в порядку спадкування за законом чи заповітом – це 110 справ, 19 – справи за позовами про визнання права власності на жилий будинок в порядку придбання за договором купівлі-продажу, 5 – визнання права власності на частину житлового будинку, 4 – визнання права власності на самовільно збудований житловий будинок, 3 – поділ спільного майна подружжя, 1 – виділ з частки майна, що є спільною сумісною власністю.

Всі ці справи були розглянуті судом.  По одній справі була подана апеляція.

Так, Іллінецьким районним судом Вінницької області від 02 березня 2012 року було задоволено позов Левківської Г.Л. в інтересах Чувіріної Л.М до Китайгродської сільської ради Іллінецького району Вінницької області про визнання права власності за попередніми власниками, поновлення строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом. 

Байда Н.Д., особа, яка не брала участі у справі, питання про права та обов’язки якої були вирішені судом, яка є сестрою покійного Пістунова В.М., подала апеляцію на вказане рішення, в якій просила скасувати рішення Іллінецького районного суду, посилаючись на неповноту з’ясування судом обставин, що мають значення для справи і неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, якими у задоволенні позовних вимог Чувіріної Л.М. відмовити. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу Байди Н.Д. було задоволено. Рішення Іллінецького районного суду від 02 березня 2012 року було скасовано. Чувіріній Л.М. було відмовлено у задоволенні позову.

Мотивами скасування рішення Іллінецького районного суду були: неповнота з’ясування районним судом обставин справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; порушення норм процесуального права; неправильне застосування норм матеріального права. У своїй ухвалі апеляційний суд вказав, що при розгляді справи районний суд неповно з’ясував усі обставини справи, не встановив жодного факту, не витребував спадкових справ за померлими батьками позивачки, не встановив чи після смерті батька позивачки Пістунова В.М. відкривалась спадщина та чи прийнята вона іншими спадкоємцями; чи відповідають самовільні будівлі будівельно-технічним, санітарно-епідеміологічним, геодезичним, пожежним та іншим нормам і правилам забудови, у т.ч. чи не має загрози життю власника та членам його сім’ї, чи не порушують будівлі прав та чи наявний відповідний дозвіл чи належно затверджений проект будівництва будинку.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на частки будинку за покійними батьками позивачки, то апеляційний суд вказав, що вона не підлягає задоволенню, оскільки правоздатність померлих осіб припинилася їхньою смертю. Так, згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно п.4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті.

Задовольняючи позовну вимогу про продовження строку для прийняття спадщини, районний суд не врахував, що жодних доказів про наявність причин, пов’язаних з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для подання заяви до нотаріуса у шестимісячний строк, як після смерті матері (1992р), так і батька (1997р.) позивачкою не надано. Згідно ст. 550 ЦК України (1963р.) строк для прийняття спадщини, встановлений ст.549 цього кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняти спадщину. Згідно ЦК України (1963р.) спадщину після смерті батьків прийняв брат позивачки Пістунов В.М. (який помер 2011 р.), оскільки фактично вступив в управління спадковим майном (проживав у спірному будинку), позивачка не довела той факт, що при житті її брат надав згоду для прийняття спадщини після закінчення строку. Та ж обставина, що Чувіріна Л.М. постійно проживала в Російській Федерації, має там роботу та сім’ю, через що не мала змоги вчасно оформити спадщину, належну їй після смерті батьків не є такими поважними причинами, у розумінні ст. 549 ЦК України (1963р.). А оскільки позивачем не доведені поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, то і відсутні підстави для визнання права власності на частину спадкового майна в порядку спадкування за заповітом після смерті батьків. Порушення вказаних норм матеріального права і було підставою для скасування рішення суду першої  інстанції.

При визначенні предмета доказування у справах про визнання права власності на жилий будинок необхідно керуватись, насамперед, нормами матеріального права, що регулюють правовідносини такого виду. Крім того, предмет доказування у категорії справ, що розглядається, визначають також підстави позовних вимог і заперечень проти цих вимог, на підтвердження яких, сторонами у справі, подаються докази. Право власності за правилами, встановленими ст. 376 цивільним кодексом України, може бути визнано лише на об’єкт, що завершений будівництвом, що в свою чергу вимагає дослідження цієї обставини під час судового розгляду.

Суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.

Суд не повинен заміняти органи, які зобов’язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з’ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.

Судам слід мати на увазі, що у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про задоволення позову лише у випадках наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи (частина четверта статті 174 Цивільного процесуального кодексу України .

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 цивільного кодексу України, частини першої статті 182 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об’єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України), відтак статтею 331 ЦК України не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

При цьому, визнаючи право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (поіменувати) ці матеріали чи обладнання.

Узагальнивши практику розгляду судом справ даної категорії, можна виділити такі питання, які потребують роз’яснення для правильного вирішення справ за позовами про визнання права власності на жилий будинок в порядку спадкування, а саме:

1.      Згідно ст.316 ЦК України, правом власності  є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно п.4 ст. 25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті. Якщо ж будинок належав до складу колгоспного двору, був самочинно збудований і у спадкодавця відсутній правовстановлюючий документ на нього, яким чином визнати право власності на жилий будинок  за спадкоємцем, захистити йог право, так як згідно норм  діючого законодавства, вимога про визнання права власності на майно за покійними задоволенню не підлягає, а у іншому випадку є підставою для скасування рішення суду?

2.      Якщо спадщина була фактично прийнята, однак не була оформлена відповідно до норм законодавства і відкрилася знову. Яким чином визнати право власності за наступним спадкоємцем, якщо воно не було ще офіційно визнане та оформлене за попереднім спадкоємцем, а відповідно до закону визнання права власності за покійними задоволенню не підлягає?