Іллінецький районний суд Вінницької області

25 листопада 2014, 14:51

Узагальнення судової практики призначення покарань у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності»

Призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Саме цей акт суду повинен бути торжеством розуму й справедливості. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Отже, тільки суд вправі зробити остаточний висновок про винність особи у вчиненні злочину і призначити їй покарання. При цьому суд в обвинувальному вироку визначає його вид і розмір.

Для того щоб покарання було справедливим, воно повинно базуватися на всіх принципах кримінального права: законності, рівності громадян перед законом, індивідуальної юридичної відповідальності, наявності вини в діянні засудженої особи, індивідуалізації покарання, гуманізму.

Ці кримінально-правові принципи, які лежать в основі справедливого вироку, тісно переплітаються з кримінально-процесуальними принципами законності та обґрунтованості вироку (суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні — ст. 323 КПК 1960 р., ст. 370 КПК України 2012 р.), мотивування вироку (ст. 334 КПК 1960р., ст.370 КПК України 2012 р.), визначеності вироку (у вироку визначається кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом, — ст. 335 КПК 1960р., ч.4 ст.374 КПК України 2012р.) та інших.

Закон визначає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК). Можна сказати, що це стратегічна мета призначення покарання.

Одначе, наявності й дотримання тільки принципів, наведених вище, недостатньо. КК містить в собі ще певні вимоги закону, які суд обов'язково повинен враховувати при призначенні покарання, виходячи саме із приписів, зафіксованих у кримінально- правових принципах. Ці вимоги закону зафіксовані в ст. 65 КК, якою починається розділ XI Загальної частини КК ("Призначення покарання" — ст. 65-73), і які названі — загальні засади призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання — це основоположні вимоги про порядок і межі призначення покарання, якими зобов'язаний керуватися суд, призначаючи покарання по кожній кримінальній справі.

Вказані засади викладені в ч. 1 ст. 65 КК. Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Перша загальна засада обумовлює те, що суд не може при призначенні покарання: а) призначати більш суворі види покарання, ніж ті, що передбачені в санкції статті, яка застосовується (скажімо, призначити позбавлення волі на певний строк, якщо цей вид покарання відсутній у санкції); б) призначати наявний у санкції вид покарання, але у розмірі, що перевищує його максимум, вказаний у цій санкції (скажімо, призначити два роки виправних робіт при зазначеній в санкції верхній межі — один рік).

Йдеться про призначення покарання за один вчинений злочин, або за кожний з декількох вчинених злочинів. При призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків згідно зі ст. 70 та 71 КК останнє покарання може бути більш суворим, ніж передбачене в санкціях окремих статей, що створюють цю сукупність (ч. 4 ст. 65 КК).

Закон також допускає призначення за підставами, вказаними в ст. 69 КК, більш м'якого покарання, ніж те, яке передбачене в санкції статті, яку застосовує суд.

Друга загальна засада вказує на обов'язок суду при призначенні покарання враховувати всі положення Загальної частини КК, які пов'язані з призначенням покарання.

Наприклад, це стосується застосування норм, які регламентують призначення покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК), за співучасть у злочині (ч. 2 ст. 68 КК), особливості застосування покарання до неповнолітніх (ст. 98-103 КК), застосування санкцій статей, в яких вказана лише верхня межа покарання, тощо.

Третя загальна засада зобов'язує суд при призначенні покарання враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину визначається за класифікацією злочинів, поданою в ст. 12 КК. Однак і в межах злочину одного виду суд має враховувати особливості конкретного діяння, яке є предметом його розгляду: об'єкт, предмет, кількість потерпілих, загальна вартість заподіяної шкоди, спосіб вчинення злочину, його мотиви тощо. Враховується також ступінь і характер участі особи у вчиненому злочині.

При врахуванні даних, що характеризують особу винного, суд досліджує його соціально-демографічні ознаки (вік, характер занять, сімейний стан тощо), кримінально-правові чинники (наявність попередніх судимостей, підстави звільнення від відбування попереднього покарання тощо), поведінку особи до і після вчинення злочину (ставлення до роботи або навчання, поведінка в побуті, наявність антисоціальних пристрастей тощо), стан здоров'я (наявність хронічних хвороб, інвалідність тощо), вплив покарання, яке може бути призначено, на подальше буття близьких особі засудженого людей (скажімо, засуджений — єдиний годувальник сім'ї, де є малолітні діти, і навпаки, засуджений — алкоголік, який постійно тероризує своє оточення).

Отже, суд, призначаючи покарання, встановлює не тільки наявність ознак, що характеризують особу як суб'єкт злочину (без чого взагалі не можна вести мову про призначення покарання), а й як конкретну людину, з усіма притаманними їй позитивними та негативними якостями і властивостями.

Крім врахування всіх особливостей вчиненого злочину й особи, яка його вчинила, закон зобов'язує суд враховувати при призначенні покарання й обставини, що його пом'якшують або обтяжують.

Ці обставини не впливають на кваліфікацію діяння, але можуть суттєво впливати на вид і розмір покарання.

Ст. 66 КК дає перелік обставин, що пом'якшують покарання, а ст. 67 КК — обставин, що обтяжують покарання. На відміну від переліку обставин, які пом'якшують покарання, перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним (ч. 3 ст. 67 КК), й інші обставини, не зазначені в ньому, не можуть бути визнані обтяжуючими

Наявність обставин, що пом'якшують покарання, свідчить про менший ступінь небезпеки винного і дає підстави суду призначати йому покарання, близьке до мінімуму того виду покарання, яке передбачене в санкції статті, а при альтернативній санкції — призначити більш м'який вид покарання серед наявних. У виключних випадках засудженому може бути призначене більш м'яке покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

Суд не вправі не визнати будь-яку із вказаних в законі обставин як таку, що не пом'якшує покарання. Більше того, він може й інші обставини, не зазначені в законі, визнати такими, що пом'якшують покарання (ч. 2 ст. 66 КК). Це, як правило, заслуги перед Батьківщиною, позитивні характеристики за місцем роботи, навчання, проживання, благородні вчинки тощо.

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (ч. 3 ст. 66 КК).

Наявність обставин, які обтяжують покарання, свідчить про підвищену небезпеку вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити засудженому покарання, близьке до максимуму, а при альтернативній санкції — призначити більш суворий вид покарання серед наявних.

Більше того, суд може не визнати обставини, зазначені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК, такими, що обтяжують покарання, навівши мотиви такого рішення у вироку (ч. 2 ст. 67 КК).

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує (ч. 4 ст. 67 КК).

Отже, третя загальна засада призначення покарання орієнтує суд на врахування всіх обставин, що стосуються вчиненого злочину, злочинця й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, у їх сукупності. Закон не встановлює якихось формалізованих вказівок для оцінки всіх обставин, наявних у конкретній справі. Дати їм мотивовану оцінку і прийняти остаточне рішення щодо покарання — прерогатива суду.

За період 2012 року у провадженні Іллінецького районного суду перебувало 6 справ про злочини в сфері господарської діяльності, санкції статей яких зазнали змін у зв’язку з прийняттям Закону України « Про внесення змін до деяких актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності», серед яких одна справа №207/1020/2012 по обвинуваченню Ніжинського В.С. по ст.212 ч.1, 219 КК України, яка згідно постанови суду від 24 січня 2013 року була направлена на додаткове розслідування та п’ять справ по ч.1 ст.213 КК України, а саме:

1. Справа №207/80/2012 по обвинуваченню Особа_1 по ч.1 ст.213 КК України, якого вироком Іллінецького районного суду від 07 лютого 2012 року було визнано винним і призначено покарання у виді 150 годин громадських робіт.

2. Справа №207/653/2012 по обвинуваченню Особа_2 по ч.1 ст.213 КК України, якого вироком Іллінецького районного суду від 03 травня 2012 року було визнано винним і призначено покарання у виді 150 годин громадських робіт.

3. Справа №207/2088/2012 по обвинуваченню Особа_3 по ч.1 ст.213 КК України, якого вироком Іллінецького районного суду від 07 лютого 2012 року було визнано винним і призначено покарання у виді 120 годин громадських робіт.

4. Справа №207/877/2012 по обвинуваченню Особа_4 по ч.1 ст.213 КК України, якого вироком Іллінецького районного суду від 23 травня 2012 року було визнано винним і призначено покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

5. Справа №207/1608/2012 по обвинуваченню Особа_5 по ч.1 ст.213 КК України, якого вироком Іллінецького районного суду від 04 вересня 2012 року було визнано винним і призначено покарання у виді 200 годин громадських робіт.

При призначенні покарання по кожному конкретному злочину, суд керувався, зокрема, також ЗУ «Про внесення змін до деяких актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності», у зв’язку з набранням чинності яким деякі статті КК України, які передбачають відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, набули змін. Вироків, за якими б особи були звільненні від покарання за злочини, передбачений статтями, які зазнали змін з набранням законної сили вище вказаним Законом не було.

Всі вироки суду після набрання ними законної сили були вчасно звернені до виконання, оскаржені не були.

В ході узагальнення та аналізу статистичних даних по справах про адміністративні правопорушення за період 2012 року до Іллінецького районного суду Вінницької області надійшло 16 справ про порушення порядку провадження господарської діяльності (ст. 164 КУпАП України ), провадженням закінчено одинадцять справ, одна справа перебуває у провадженні станом на 01.01.2013 року. Справи за іншими вказаними статтями до суду не надходили.

Із загальної кількості справ даної категорії в період 01.01.2012 року по 31.12.2012 року було розглянуто одинадцять матеріалів, з них по п’яти справах винесенні постанови про накладення на правопорушників адміністративного стягнення у виді штрафу, по шести справам провадження закрито. Основними підставами для закриття справ у 2012 році були наступні:

- в зв’язку з малозначністю вчинення правопорушення – 2 справи ;

- в зв’язку з відсутністю події і складу правопорушення – 3 справи;

- в зв’язку із закінченням строків давності притягнення до адміністративної відповідальності – 1 справа.

За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення на постанови

Іллінецького районного суду було подано два протести прокурора. В одному випадку протест Апеляційним судом Вінницької області залишений без задоволення постанову Іллінецького районного суду без змін, а у іншій справі постанову Іллінецького районного суду скасовано та прийнято нову, якою правопорушника визнано винним.

Так, наприклад закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення

відносно Бабенка О.А., на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Справу закрито у зв’язку з тим, що наведені у протоколі та доданих до протоколу документах дані, не дають підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.164 КУпАП, оскільки вказане у протоколі твердження про те, що Бабенко порушив порядок проведення господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання, є абсурдним так як законодавством України взагалі не передбачений порядок проведення господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання.

Варто відмітити, що якість підготовки матеріалів по справах про притягнення осіб до

адміністративної відповідальності за ст. 164 КУпАП, бажає бути кращою, тому для належного доопрацювання було повернено чотири матеріали.

У 2012 році по розглянутих справах даної категорії призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 2030 гривень, дана сума сплачена громадянами добровільно у повному обсязі.

В цілому судді при розгляді справ даної категорії дотримуються норм процесуального права. Призначаючи адміністративне стягнення, у кожному конкретному випадку судом дотримані вимоги Кодексу України про адміністративні правопорушення.