Узагальнення судової практики вирішення спорів, що виникають з договорів банківського вкладу та банківського рахунку

 Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) – це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), яка прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1228 Цивільного кодексу України  право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Статтею 1228 ЦК України передбачено, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті: склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492, встановлено, що фізична особа може зробити відповідне розпорядження банку щодо коштів, що їй належать, на випадок своєї смерті (заповідальне розпорядження). Якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку й зберігається у справі юридичного оформлення рахунку (п.10.15).

Отже, для отримання вкладу, щодо якого вкладником було зроблено розпорядження банку, спадкоємцеві необхідно в порядку спадкування отримати свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, спадкоємцеві вкладника, незалежно від того, чи спадкування здійснюється згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, необхідно звернутися до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців з дня смерті вкладника з відповідною заявою.

Відповідно до ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, який прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців із дня відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину. Отже, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.